Весною все цвіте, зеленіє, і про красу того буяння співають пісень птахи. Усе вкривається зеленим серпанком, а дерева хтось ніби облив молоком. Біло-рожево всміхаються садки. Усе цвіте, піднявши до сонця зелені голівки, а понад дорогою стоять у молочному шумовинні розлогі каштани.

Іду полем, а квітів безліч. Квітів яскравих, радісних, буйних. Вітерець їх колише, вони хитають голівками і ваблять до себе. Зелень свіжа й чиста. Часом спиняюся на узліссі і слухаю пташині співи. Кожна пташка славить весну, і кожна славить на свій голос. Часом він буває і не дуже приємний, але весною все здається найкращим. Вже позліталися всі пташки, доки не з’явилися пташенята і не почалися турботи, вони розважаються співом.

Я з дитинства люблю теплі, лагідні весняні дні. Весна пролітає садками, полями, лісом, заквітчує все вривається потужно до міста, бере владу у свої теплі руки. Блакитними очима дивиться на все весна. Вона ще молода, ніжна, святково усміхнена. Ще так недавно холодно дихала зима, а вже сьогодні — лагідне повітря весни огортає землю. Потім весна поверне на літо, літо — на осінь, і в степу, де буяли квіти і трави стане тихо й сумно