У своїй автобіографічній повісті "Климко" Григір Тютюнник показав образ хлопчика - сироти. Після смерті батьків Климка забирає до себе жити дядько, який працює на залізниці. Климко щовечора чекає дядька з роботи, мріє носити такого ж картуза. Та війна забрала і єдину рідну людину, і житло. Климко не зламався, він знаходить шкільних друзів і свою вчительку. Горе об'єднує їх, а ще треба пережити голодну і холодну зиму.Хлопчик вирушає у далеку небезпечну дорогу, щоб принести солі, яку потім можна буде виміняти на харчі. Заради інших, Климко не раз ризикує життям. Його велике, добре серце мріє врятувати маленьку доньку вчительки. Климко, нарешті, досягає свої мети.І ось дорога додому. Рідна станція. Останнє бажання врятувати полоненого, і ворожа куля пробиває серце відважного хлопчика.Климко до кінця залишився людиною з великої букв