Жив собі звичайнісінький хлопчик. Можливо-занадто енергійний, непосидючий і вигадливий. Вигадувати йому доводилося, щоб трохи прикрасити своє нудне життя у провінції. Від його вигадок батьки мали чимало клопоту. У них було два методи виховання:мати сварила, батько лупцював. Федько чесно розповідав батькові про свої вчинки. Він не хитрував, не зменшував своєї прривини, не викручувався, хоча знав, що його битимуть. Батько наче й поважав синову чесність(давав дрібні гроші), але жодного разу не став на бік сина і не спробував його зрозуміти.
Не склалися у Федька добрі стосунки із сусідським сином багатія -Толею. Чесний і сміливий Федько викликав у слабкого сором'язливого Толі заздрощі. Саме через них він бігав босоніж по калюжах після дощу, через них стрибнув на крижину під час льодоходу. Його врятував Федько, що свідчить про його мужність. З високою температурою після крижаної води, побитий батьком Федько через три дні помер.
Дорослі плакали, проводжаючи труну з хлопчиком до цвинтаря. Можливо, тільки після трагічної смерті всі нарешті зрозуміли, що Федько був не халамидником, а хорошим хлопчиком-чесним і сміливим!