Коли кипить в тобі тривога,
Коли болить душа твоя,
Коли на серці багато горя,
Відійди від усіх, побудь одна.

– Не будь з усіма відверта,
Тебе не всякий адже зрозуміє,
Сумно буде тебе слухати,
А після голосно засміє.

Його глузування будуть колки,
І тільки сміх дзвенить у вухах,
І полетиш ти на осколки,
І знову плаче твоя душа.

І тільки ти її почуєш,
Інші просто не зрозуміють,
А серце б’ється ледь чутно,
І руки холодні, як лід.

І погляд твій яскравий в мить згасне,
З очей сльозинка впаде,
відповідь він буде коротким,
Він просто встане і піде.

І нікого поряд з тобою,
У своїй біді лише ти одна,
Тебе проводять сумним поглядом,
І будеш все вирішувати сама.

Друзі адже в радості бувають,
Друзів у біді ти не знайдеш,
Вони знизують плечима,
Тебе зрозуміє один лише дощ.

Тебе він з ніжністю обійме,
І приховає сльози від усіх,
Вуаллю мокрою вкриє,
Йому не потрібен дурний сміх.

І тихо ти підеш по калюжах,
Не помічаючи все навколо,
Інші нехай тебе засудять,
Тобі лише потрібен вірний друг.

Щоб ти могла з ним поділитися,
Про усі жалі твої,
І зарядитися оптимізмом,
І знову повірила в мрії.