Пропоную скласти таку казочку про числівники:     Зібрались якось числівники погуляти разом. Була їх сила-силенна, навіть не злічити. І між ними сталась суперечка. Більшість з них вважали, що Нуль - це їх товариш, який нічого не значить. Нуль образився і пішов. А числівники продовжили свою прогулянку, навіть не переймаючись, що образили свого товариша. Проте вже кілька хвилин потому числівники усвідомили, що нуль - дуже важлива цифра. Без неї не вийде десятки, сотні, тисячі, мільйона. Вони швидко побігли за своїм ображеним другом і попросили в нього пробачення: "Пробач нас, друже, ми були не праві. Ти - дуже важлива цифра". Нуль їх пробачив та наголосив на тому, що не буває когось важливішого чи менш вартісного у мові. Адже всі частини мови знаходяться у нерозривній єдності, а кожне зі слів несе велику цінність!