Мабуть я заблукав,-подумав Сергійко ,опинившись перший раз у місті Прикметника.Якесь дивне місце,ні душі навколо.Лише літери."Куди я потрапив?Хочу додому."-тихенько промовив Сергійко.Хлопчик похлипуючи блукав вуличками.Раптом все навколо загуркотіло,дмухнув сильний вітер і  якимось дивним чином перед ним з'явився чоловік."Ви хто?"-запитав хлопчик."Я-король цього містечка,пан Прикметник.Я давно на тебе чекав!"
"На мене?"-здивувася він."Так,так,саме на тебе!Це ж ти не хочеш вчити українську мову?Не знаєш хто такий іменник!Глузуєш над ним,кажеш що він зовсім не потрібний і взагалі не цікавий.Зараз він сидить у моєму кабінеті і плаче,адже думає що всі навколо тільки ображають його.Ось як ти будеш розмовляти з друзями якщо іменник образиться і вирішить піти з посади.Настане хаос.А все через тебе!"
"Невже це справді я винний?Якщо дозволите,я б хотів вибачитися перед паном Іменником,я не хотів його образити.Я справді не подумав про наслідки,і зовсім не хотів робити йому боляче"
"Звісно,ходімо!"
Іменник дуже зрадів,що хлопчик усвідомив свою провину.Вони разом попили чай з цукерками,поговорили.І з того часу Іменник став хлопчику кращим другом.На вихідних Іменник допомагав Сергійкові з уроками з української мови,а Сергійко в свою чергу частував його солодощами.Країна Прикметника нарешті жила мирно,і в ній часто було чути сміх та веселощі мешканців.