Звісно, так. Адже усі ми є громадянами своєї країни, і кожен з нас у міру своїх здібностей і талан­тів може і повинен прислужитися рідній державі. Будь-яка чесна та сумлінна праця для Батьківщини є, на мою думку, не менш важливим внеском у її розбудову, ніж спортивні досягнення славетного футболіста чи боксера або перемога відомого співака на міжнародному фести­валі. Згадаймо хоча б героїв кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна», яким праця завжди приносила ра­дість, а разом з тим і збагачувала рідну землю: образ ко­саря Самійла, краса якого — в його таланті — «…він орудував косою, як добрий маляр пензлем…», образ ба­тька — трудівника-хлібороба з «високою внутрішньою культурою думок і почуттів», образи простих селян — людей, закоханих у свою землю, творців. Ким би не став кожен з нас, головним у нашому житті має бути прагнення реалізувати себе в повному обсязі своїх можливостей. Це водночас і дуже просто, і надзвичайно складно. Просто тому, що не треба ні­чого вигадувати, а лише слухатися свого серця. Склад­ність полягає в тому, щоб бути послідовним, не піддаватися омані легкого шляху, спокусі швидкого добро­буту. Ми хочемо бути розумними, освіченими, свідо­мими громадянами. Не думаю, що це вичерпні крите­рії, що цього достатньо, аби ми виправдали сподіван­ня наших батьків, учителів. Кожен з нас має якусь мрію. Важливо, щоб усе це поєдналося: наші мрії, сподівання наших вчителів, перспективи розвитку нашої Батьківщини. Тоді, яким би не було наше майбуття, воно стане життям України. І якщо будемо справжніми ми, справжньою буде наша країна.