Зимова хуртовина панувала вчора в нашому місті. Ще зранку, сидячи на уроках в школі, я помітив, що погода псується. Спочатку за вікном стали падати з неба окремі сніжинки. Вітер підхоплював їх та відносив подалі. З часом сніг став падати густіше, а вітер ставав все сильніше. Сніжинки швидко кружляли у повітрі.
Небо затягли важкі снігові хмари, і воно набуло сірого кольору. На вулиці стало похмуро.
Коли після уроків я вийшов на шкільний ганок, то порив вітру одразу кинув мені сніг просто в обличчя. Вітер навіть здував сніг з кучугур та обсипав ним перехожих з ніг до голови. Почалася справжня завірюха. Дрібна сніжна крихта стала боляче сікти мені обличчя. Тому я прикрив обличчя шарфом та насунув шапку на лоба.
У цей день ми друзями вирішили не кататися на санках, а відразу розбіглися по домах.
Потім я чекав батьків з роботи. Дуже швидко впала темрява. А вітер зовсім розгулявся. У вікно я бачив, як люди йдуть вулицею та борються з хуртовиною" ховаючи обличчя у комір. Тато з мамою прийшли додому та довго обтрушували сніг з одягу.. Папа показував мені, як у нього змерзли щоки: вони стали просто крижані. Він спочатку навіть не відчував, як я до них торкаюся.
Завірюха лутуювала весь вечір, завиваючи у дротах. А пізно ввечері я помітив, що нарешті стало тихо. На вулиці іскрився сніг, у казці. Було зовсім безлюдно. Всі поховалися по домівках від суворої зими.