Кожен народ має свої звичаї, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї не відокремлене явище в житті народу, а втілені в рухи і дію світовідчуття та взаємини між окремими людьми, які у свою чергу впливають на духовну культуру нації. Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї і мова - ось ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. В усіх народів світу існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України як до матері, що вічно страждає, питається: Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв - то такий же великий гріх для матері, як і гріх - не молитися Богові.