Коли розтанули останні острівці снігу і запарувала земля, під весняними променями сонця з’явилися між деревами в лісі перші підсніжники. Мов лезом ножа, пробивають вони товстий килим торішнього листя.

 

За легендою, коли Бог створив траву, різні дерева і квіти, то подарував їм і різноманітні кольорові відтінки. Під кінець Бог створив сніг і сказав до нього: «А забарвлення підшукай собі сам». І пішов сніг шукати собі колір. Ходив, ходив, просив усіх, але ні трава, ні одна квітка не захотіла поділитися з ним своєю красою. І лише добрий підсніжник змилувався та й сказав: «Моя одежа дуже простенька, але як тобі подобається, то бери собі. Будемо разом жити й зростати». Взяв сніг забарвлення підсніжника, став білим-білим. Але з того часу не любить він ніяких квітів, всіх морозить, лише підсніжника пестить і голубить, як рідну дитину.

 

Ніжні білі пелюстки, наче усміхаючись, тягнуться до сонечка. Дивишся на ці ніжні квіточки, і на душі стає затишно й тепло.