Ніколи не розуміла механізму уявного світу, думок, мрій, які під впливом щоденного життя з його проблемами, стресами, непорозуміннями поволі дивно синтезуються у сновидіння. Під призмою буття виринають неперевершено химерні стосунки, події, почуття, спрощуючись у нічних мареннях. Ніхто не скаже настільки відверту правду, як призма снів. У снах ти є таким, яким тебе знаєш тільки ти, але таким, яким ти ніколи не буваєш. 

Колись я дуже боялася падати уві сні. Але падати у житті набагато страшніше, ніж там. 

Сьогодні мені наснилася пантера, ласкава, вишукана, лискуча, як риба. Але було щось таке там, у її очах, щось невимовно магнетичне і доволі рішуче. Я її не боялася там, бо у цьому світі зовсім інші закони. 

Закони сну… 

Мені наснився дивний птах, чаруюче ніжний, оксамитове пір’я змагалося із сонцем у своєму сяйві. Він марив десь під самим небом, але той птах… Якесь дивне передчуття чогось далекого, малого апокаліпсису. Та там є інші сни. 

Інші… 

Тоді я побачила рибу, блискучу, як місяць, з величезними очима, у яких поглинався весь світ. Але вода була надто холодною. 

Ми йшли з вами вулицею серед розмаїття яскравих парасольок, які вітер грайливо викручував у різні боки. Дощ награвав свою пісню, яка була піснею моєї душі. 

Ми зупинилися. Я прибрала парасольку і подивилася на небо, посміхнулася: 

- Я люблю осінь. 

Але ви чекаєте весни.