З самого дитинства я мріяла про домошнього улюбленця,але батьки говорили що це занадто велика відповідальність для 8 річної дитини. Коли настав мій 12 день народження мені подарували песика якого я назвала джеймс. Це не була якась дорога,породиста собачка з документами. Вона мала довгу шерсть коричнюватого відтінку,довгі уші які висіли до низу та великі очі,які ніби заглядали тобі у душу. Через півроку ми з батьками переїжджали до будинку який ми будували,і розпачали кидати водопровід. Тільки но ми викопали ями для труб як лтнув дощ. Наступного дня вирішили зачекати доки підсохне земля,батьки пішли на роботу я до школи, а потім на танці. Прийшла додому я близько 6 години батьків ще вдома не було.Раптом я помітила що мого улюбленця також ніде не видно,виявилося він впав до ями. Та саме цікаве це те що на його шерсті залишилися клубочки грязюки які засохли а він намагаючись їх обтрусити так цікаво ними цвірінчав

Коли я була маленька мені дуже хотілося домашньої тваринки. Це була моя велика мрія. І нарешті вона здійснилась на мій 10 рік народження. Мої батьки подарували мені кролика. Я її назвала Віола. Тому що це ім"я мені дуже сподобалося.  Кожен день я з кроликом гралися, гуляли ,а було й таке що вона мене в школу проводжала. Все було прекрасно. Але одного дня коли ми гуляли я пішла в магазин і залишила її привязаною біля дорожнього знаку. А Віола побачила собаку і вирвалася. Мені було її дуже шкода. Адже ми були найкращими друзями.