Я дуже люблю свого дідуся. Мій дідусь - лікар. Він давно має бути на пенсії, але ще працює. На роботі його з повагою називають по батькові, Михайлом Івановичем. Дідусь - дільничий терапевт у поліклініці, він лікує дорослих людей та виписує їм лікарняні листи. Мій дідусь Михайло середнього зросту, у нього кругле обличчя. Я б не назвав його худим або струнким. Швидше, він вельми вгодований чоловік. Дідусь носить вуса. Волосся на голові в нього вже майже все сиве, і вуса теж. У дідуся густі брови, чорні з сивиною. Ще він має гарні світло-карі очі. На перший погляд мій дід здається добрим товстуном. Але він любить порядок та не дасть собі «сісти на голову». Якщо дідусь сердиться, його брови грізно хмуряться. У цей момент він може одним поглядом навести страху на того, хто з ним сперечається. Пацієнти та медсестри дуже його поважають. А онуки, тобто я та мої двоюрідні брат та сестра, слухаються дідуся з першого разу. Дідусь вміє робити все! У нього золоті руки. Він водить машину, може майструвати різні речі, навіть меблі. Дідусь Михайло - дуже цікава людина. Я міг би ще довго розповідати про нього.