Срібний ліс потону у сніжному океані, що так і нагортає на нього кожного дня сиві хвилі метелиці. А коли ще й вітер почне сердитися, то крижані, свинцеві гребні  ніби ланцюги сковують кожний порух гілочок. Так і стоїть ліс понурий і холодний. Майже всі пташки покинили його у самоті. Але щоранку він має розраду - малі снігурі немов маленькі сонечка, пробуджують сонні дерева. Вони безустанно ллють свій радісний дзвенькіт і струшують з дерев перлові прекраси, що ніби маленькі намистинки сіються на сріблясий килимⒶ.