Одного разу дівчина сиділа сумна й похмура на високому березі річки. Сиділа вона довго, іноді починала співати, але замовкала.. Сльози спиняли слова. Повз неї тихо пройшла старенька бабуся, але через декілька хвилин повернулась і запитали про те, чи все добре. Дівчина довго сиділа мовчки, але потім розповіла їй свою історію. Про те, як кохала, про те, як раділа, про те, як дізналась, що розлюбили... Старенька вирішила допомогти дівчині і запропонувала їй дуже дивний напій. Дівчина злякалась, але стара впевнила, що це безпечно. 

Випила молодиця зілля і  впала одразу ж на землю : так закрутилось все у голові... Хотіла підвестись вона від землі на ноги, та ноги її не тримали, хотіла опертись на руки, та руки стали безсиллі. В очах дивне мерехтіння і більше нічого...

"Що за шум? Де я? Що сталося?" -  подумала дівчина. Відкрила очі. Вже ніч. Вітер грається водою і шумить. Згадалась старенька, згадалось зілля... Але щро це? Замісь рук крила, замість одежини пір"я... Що за жарти? А ось і старенька поруч, хотіла запитати дівчина у неї, що сталося... Та голос перетворився на дивне квиління. 

Старенька посміхнулась, і впевнила дівчину, що б та не турбувалась. І сказала тихим голосом:

- Лети до свого милого. Живи поруч з ним, а як набридне, то повертайся. Знову дівчиною зроблю.

Полетіла молодиця, недовго шукала свого коханого. Він жив у дерев"яному будинку за лісом. Знайшла вона собі на даху, тепленьке місце і оселилась у його оселі. Важко було їй кожен день бачии його і не заговорити. Але кохання було сильніше за це. І тому вже багато років живе юнак своїм життям  за лісом, а за ним весь час, як тінь, літа маленька пташка.