Сиділа Марійка за уроками та й замріялася :" От якби мені чарівну ручку, яка б  вміла окрім виконування мого домашнього завдання, ще й вірші склададати. Мама була би дуже задоволена. Прийшла би вона з роботи, а усе вже зроблено, бо поки моя чарівна ручка робила уроки, я допомогла би з працею по дому: вимила би підлогу, посуд, нагодувала би нашу кицю Мурку, та зробила улюблений матусін чай. А коли мама запитає мене, як я все встигла, я прочитаю найгарніший в світі вірш про неї. Отож було би гарно!" Марійка наче прокинулася від сну з посмішкою на вустах... "Я ще маю час"-подумала вона. Та взялася старанно виконувати уроки, потім - усе як в її мрії- допомогла матусі і зробила чай. А коли мама повернулася та запитала Марусю хто це все зробив, донька згадала, що забула написати вірш, та просто вимовила:" Я тебе кохаю, мамо!" А матуся сказала: Я все бачу і без слів. Дякую тобі!"

Отож Марійка вирішила, що може добре обійтись й без чарівної ручки. 

то в мене були б крила, які підносили б підносили мене високо в небо, де серед хмаринок літають пташки. Саме так, я, як, і вони, була б окриленою і вільною. Піді мною розтилівся б увесь світ. Я летіла б назустріч сонцю, огинаючи всю Землю. І коли на неї опустилася б ніч, темна, з безліччю маленьких зірочок, які насправді є великими, дальніми, таємничими планетами,я повернулася б назад. Не була б я досить щасливою, якщо думала б тільки про себе. Я дуже хотіла б комусь допомогти, щоб він і багато інших були щасливими разом зі мною.