Найбільше шкода, звичайно, Говорющу рибу. Адже саме вона постраждала найбільше. І справа навіть не в вії гибелі – це був наслідок, а в тому, що риба так і пішла з життя не признаною ніким.

Чи винен рибалка? Я думаю, що ні. Він вперше в своєму житті зустрів чудо і просто не зміг пояснити своїй жінці, що дива дійсно існують. Жінка рибалки за своїми клопотами і турботами теж не почула голосу риби. І як її було почути – кожного дня їй доводилось готувати їжу і слідкувати за господарством. Які можуть бути чудеса.
Хто ж по-справжньому винен в цій казці, так це самі риби, які не прийняли говорющу рибу такою, як вона була. Вони вирішили так: не схожий на нас, отже не можеш бути поруч. І їх зовсім не турбувало, що вміння говорити – це дар Божий. Можливо, це вміння могло б принести яку-небудь користь. Ні, риби вирішили просто вигнати свою товаришку з моря.
Я вважаю, що не вміння приймати іншого таким, яким він є, це велика несправедливість, як по відношенню до нього, так і до себе.