Спочатку навчався в приватній гімназії Науменка. У 1915–1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через бурхливі події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. 1919–1929 — учителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти. У 15-річному віці видав першу збірку «На білих островах». Увійшов до групи неокласиків; орієнтувався на античну класику й продовження гуманістичних традицій європейської літератури; працював в редакції журналу «Книгар», пізніше – у видавництві «Слово». 1931 р. М. Рильського заарештовано (за критику комуністичної реальності), майже рік просидів у Лук’янівській тюрмі.  Після ув’язнення Рильський вимушено проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору. Його творчість поділилася на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдалося створити справжні взірці високої поезії. 1943 р. – за видатні заслуги в галузі науки і культури М. Рильського було обрано академіком АН України. 1943 – 1946 рр. очолював Спілку письменників України. 1944-1946 рр. директор Академічного інституту мистецтвознавства, фольклору 24 липня 1964 р. – помер, похований на Байковому кладовищі в Києві.