Я думаю, не зовсім. Безперечно, це світле почуття подарувало Софії та Михайлу сина, власне, оповідача, а Марфі зігрівало душу та дарувало надії впродовж того періоду, коли Михайла ще не відправили до гулагу. Однак конкретно це кохання, розділене фактично на трьох, принесло і смуток і сум'яття: чоловікові докори самому собі через міфічний зв'язок його душі з марфиною, а як наслідок якась опосередкована сімейна зрада; Софії було боляче і спершу вона ревнувала; Марфа ж так і не зазнала справжнього щастя.