Відомий український поет і письменник І. Франко казав: «Пісня і праця – великі дві сили!» Давайте замислимося, чому це «сили»? Споконвіку живе в Україні пісня, поєднавши в собі пристрасне, емоційне слово з чарівністю музики. Вона супроводжує людей все життя – від колиски до могили, бо немає події або такого почуття, що не знайшло б свого відображення в пісні. Ніжна пісня кохання, весільна співанка, бойовий гімн, нарешті – пісня-голосіння над померлим. Вона, як і доля народу, виростала на хлібі, історичних подій. Цілі історичні періоди відомі нам саме з пісень.
Не завжди ми знаємо авторів пісень – багато серед них безіменних, але відомі імена їх творців оповиті легендами. А скільки було безіменних козацьких кобзарів, що славили рідний край, підтримували бойовий дух ваших славних лицарів і самі часом гинули разом з вояками! Шсні-думи зберегли для нас, нащадків, як пам’ять про славні подвиги і героїзм захисників Вітчизни. За словами знову ж таки
І в мирні часи пісня поруч з нами. Існує безліч прекрасних пісень, що прославляють волю і незалежність цашої Батьківщини, підкреслюють безсмертну красу нашої мови.
«Роздавав Бог скарби усім країнам, але забув Україну. Підійшла вона до ігього та спитала: «А що ж мені даси, батьку?» Замислився Бог, адже роздав уже псі свої скарби, і сказав: «Нехай буде пісня…» І стала пісня частиною життя України…» Не менше значення мали для українського народу й думи. Бо в піснях і думах – уся наша духовна міць, наша історія, наше майбутнє.

Візьмемо «Думу про Самійла Кішку». В ній розповідається про втечу на-іюдного героя, захисника Вітчизни, Самійла Кішки з турецької неволі. В його образі втілені кращі риси справжнього козака: сміливість, сила, кмітливість, волелюбність, які мають бути взірцевими для нащадків.

Дума «Хмельницький і Барабаш» розкриває образ великого українця – мудрого гетьмана, талановитого полководця, полум’яного патріота Богдана Хмельницького, протиставляючи йому образ зрадника Барабаша.

«Дума про Марусю Богуславку» змальовує образ справжньої української дівчини – ніжної, красивої, але водночас сильної, сміливої, здатної на самопожертву задля врятування своїх співвітчизників.

Дума «Світ великий, край далекий, та ніде прожити…» описує трагічні сторінки нашої історії, показуючи тугу й біль українського народу через зруйнування Запорозької Січі:

* «А вже ж москаль Запорожжя кругом облягав…
* А вже ж москаль, а вже москаль Січ обступав…
* А москалі не дрімали, запал обдирали,
* А московськії старшини церкву грабували».

Тепер поговоримо про пісню. Багато віків вона супроводжувала українців [Протягом усього життя. Новонароджена дитина чула першу в житті й, мабуть, ааикращу і наиніжнішу пісню – материнську колискову. Підростаючи, вона еама починала співати пісні: навесні – веснянки, влітку – купальські, взимку – колядки, щедрівки тощо. Потім приходило перше кохання, а. а ним – ліричні, задушевні пісні. Далі – весілля, яке, звичайно, не обходилося без пісень весільних. Родинне життя приносило нові радощі й клопоти, які виливалися у родинно-побутових піснях. І так – до самої смерті: у радості й у горі, крізь сміх і крізь сльози пісня була поруч із людиною. Неперевершені пісні створив український народ про своїх героїв – запорозьких козаків. Кращі їхні риси – мужність, хоробрість, вірність рідному народові – відтворено в образі легендарного Байди.

Пісні й думи – це наша історія, традиції, втілення народної мудрості, духовності, моральності. Тому ми маємо цінувати їх, вчитися з них бути гідними синами і доньками своєї Батьківщини й передавати ці безцінні скарби наступним поколінням.