Ці слова І. Багряного в його романі «Сад Гетсиманський» передають дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та поневірянь, підозри та зради. Багряний узявся за розгляд такої непростої теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований, довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після всього цього живим. Отже, роман «Сад Гетсиманський» містить автобіографічні факти.
Назву «Сад Гетсиманський» було взято Іваном Багряним з Біблії. Сад Гетсиманський — місце, де Юда зрадив Христа. Зраджено було і головного героя твору Андрія Чумака. Він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. Але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники НКВС і забирають Андрія з собою. По дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. Колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. Також він помічає зміни в обличчях людей. Люди «засмоктані, виснажені, обдерті. Зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». В’язниця знаходилась в Харкові на вулиці Раднаркомівській. Це велике місто теж змінилося, тепер Харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». Негативні враження Андрія доповнює зустріч з працівником НКВС товаришкою Нечаєвою. Нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві Андрія повинна бути лагідною та ніжною. Будинок управління НКВС називали «фабрика-кухня». Андрій чує, як працює конвеєр
«фабрики-кухні».