Дракон із твору Ю. Винничука досить незвичайний. Вісім років він жив і виховувався сам, бо всі його родичі давно зникли. Яйце, з якого він вилупився, багато років пролежало у печері. Це не хижак, не страшна істота, а щиросердна міфічна тварина, які ніколи нікому не завдавала кривди. А ще дракон знав грамоту: вмів читати та й навіть писав вірші.          Але не в очах кожного дракон має такі позитивні риси. Так, князь його характерезує зовсім інакше: «Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите».         Проте пан Гудбрант таки наголошує на тому, що дракон зовсім не звичайний: «Але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває. А найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери». А печера здивувала тому, що у інших драконів завжди перед входом лежить чимало кісток, що говорить про їхню хижацьку суть. Це й же житель Гличини не може похвалитися своєю здобиччю.       Дракон Грицько, не зважаючи на свою натуру, протистоїть природі. У той час, як люди всіляко показують своє справжнє обличчя. Більшість із них – ненажерливі, брехливі та жорстокі. Грицько ж виступає їхнім антиподом, контрастує з ними свої милосердям, щирістю та добротою.