Діти мчали чимдуж до заповідника. Тільки б устигнути. Покликати дядька Степана. Він найкращий ветеринар, тому обов'язково врятує бідолашну тварину. 

     Шпичак відстав. Повернувся і швидко подався геть із лісу, поки ще ніхто інший не бачив його біля великої лежачої  тварини. « І навіщо треба було стріляти у того лося?» - тривожно повторював сам собі. Ні, йому зовсім не дошкуляла совість. Він боявся тільки відповідальності за те, що убив тварину зі заповідника. 

   Від пронизливого холоду тварина прийшла до тями, та біль не давав піднятися. До лося хлопці поверталися з ветеринаром та підмогою. Великий житель заповідника  був спокійним. Впізнав людей, що опікувалися ним, і не пручався. 

     Добре, що рана не була смертельною. Та й лось був сильним і  життєлюбним. У зоопарку хлопцям дозволили відвідувати тварину. Лось вдячним поглядом зустрічав своїх рятівників.

    Дорослі полагодили довкола паркан. Тепер ніхто не зможе скривдити тварин зі заповідника.