Ходив кобзар із дитиною. Хто бублик дасть, хто гроші. Гірке життя, та ще гірше - залишити дитину напризволяще. 
    Зовсім старий став кобзар, а Іванко підростав і допомагав названому батькові клунки носити. Кобзар передавав свої знання і вміння допитливому і здібному хлопчині, який із задоволенням переймав науку.
    Не самотньо було кобзареві. Полюбив він Іванка, як рідного. З ледве помітною посмішкою засинав він під тихий спів хлопчини і гру на кобзі. 
    З часом прийшла пора розлучатися - пішов старий до Бога. А хлопець достойно продовжив справу названого батька.