Кохання... Одне слово, одне почуття. Чому ж тоді для кожного воно відкривається по-різному?Ніжні погляди, м'який теплий весняний вітерець, що розвіває чисте руде волосся, кумедне у клітинку плаття, або ж якийсь трішки недоумкуватий сміх-різні асоціації приходять на думку, коли ми чуємо це слово. Кохання буває різним: воно може спантеличувати, підштовхуючи на шалені, іноді навіть безглузі вчинки, може хвилювати, або ж навпаки-заспокоювати, може викликати бажання змінити себе, свої принципи і життя в цілому.
Кохання не схоже на інші почуття, а тому й так хочеться відчувати його зноау й знову. Кохання крихке, мов кришталь, і водночас міцне, мов столітній дуб. Воно як голка серед сіна, яку ти шукаєш все життя, а коли знаходиш, вона перетворюється на пір'їнку, яку тобі треба пильнувати, бо лиш подує вітерець-і її нема. Кохання- це щось занадто інтимне, щоб про нього говорити, але занадто прекрасне, щоб про нього мовчати. Кохання, як поезія-чисте і прозоре. Кохання- це цвіт папороті, який всі так ревно прагнуть знайти. Кохання-це повітря, якого ми не бачимо, але без якого не можемо жити. Кохання-це мудрість, яку дано пізнати не всім. Кохання-це життя, яке в нас тільки одне.