Мені подобається поезія Ліни Костенко. Мама часто читає напам'ять уривки з її творів. Я бачила по телевізору зустрічі Ліни Костенко з читачами. Зали були і переповнені. Звичайна, щира, привітна жінка, а які незвичайні твори пише! Незвичайність самої поетеси полягає у тому, що кожен її вірш пробуджує фантазію і прагнення осмислити прочитане.

Коли я вперше прочитала вірш "Кольорові миші", мені приснилися ті кольорові миші. Приснився суд і тиха, незвичайна дівчинка Анна. Вона вміє сіру буденність перетворювати на казку. Дорослі цього не розуміють, а от діти, які ще не втратили здатність жити своїми фантазіями, добре розуміють Анну. Тому й лежать яскраві мертві іграшки нікому не потрібні. Набагато цікавіше розбудити свою фантазію і дмухнути на опале листя клена, щоб уявити собі, як воно ожило і перетворилося на кольорову мишку або кота. Однак не це стало причиною позову до суду. Анну судили за незвичайність і неповторність, за те, що вирізнилася із сірої маси позбавлених фантазії людей. Сама Ліна Костенко не раз була в подібній ситуації. Але, судячи з її поезії, вона мужня і талановита жінка. Вона — особистість не лише в літературі, а й у житті.