У творі йдеться про дівчинку Анну з «шістсот якогось року», яку судять у Вишгороді за дивний «гріх»: з багряних кленових листочків «вона робила … кольорові миші», як повідомляє суд сусід-скаржник. Від тієї забави немає спокою, каже сусід: «чаклунка Анна збила з пуття його дітей», які забули про свої цяцьки, адже тепер «вночі їм сняться миші кольорові». Змальована кількома колоритними штрихами сцена суду оголює суть конфлікту й морального змісту вірша: зіткнулися неповторність і стандарт. Власне, дівчинку Анну судять за те, що вона — з її незрозумілою для оточення яскравою фантазією — не така, як усі. Фантастичне закінчення вірша змушує задуматися про вічні істини, про нас самих, нашу здатність протистояти уніфікації і насиллю над індивідуальністю.