Страждання, біль і кров випали на долю дорослого покоління під час Великої Вітчизняної війни. Та не менш важка доля була у дітей та підлітків, багато з яких залишилися без піклування дорослих, наодинці зі своїми бідами і страхами перед щоденною смертельною небезпекою, без даху над головою, у холоді та голоді. На власній долі відчув таке життя і автор оповідання «Климко» Г. Тютюнник. Вже після війни, ставши відомим українським письменником, він не зміг не пригадати тих жахів, які випали на долю дітей у страшні воєнні роки. Тому основною темою його творчості стали розповіді про життя дітей під час війни. Однією з них було й оповідання «Климко».

Головний герой оповідання, хлопчик Климко, — винахідлива, турботлива, уважна, чуйна і благородна дитина, яка мала прагнення вчитися і допомагати іншим. Він шанобливо ставився до дружби і був відповідальним до поручених справ. У важкі для його друзів часи Климко виявив непереборну готовність дістатися заповідної мети і терпляче знести усі випробування, які були під силу далеко не кожному дорослому, не кажучи вже про одинадцятирічного хлопчика.

У цьому оповіданні письменник втілив власний ідеал гідної людини, якостями якої наділив маленьку сирітську душу. У цій душі знайшлося місце безмежному співчуттю до стражденних і знедолених, милосердю й добротові до оточуючих. Щоб врятувати від голодної смерті свою вчительку з маленькою дитиною та свого шкільного товариша, він зважився вирушити у далеку подорож до Слов’янська, де збирався купити солі, а повернувшись, обміняти її на їжу. Образ головного героя змальований з життя самого Г. Тютюнника. Ніжна душа хлопчика, вразлива від природи, була чутливою від пережитих у дитинстві подій, через які він з малих літ почувався ніким не захищеним, самотнім мандрівником.

Усе своє дуже коротке життя Климко піклувався більше про інших ніж про себе. Утративши єдину у житті близьку людину, свого дядька, який був машиністом потяга і загинув від ворожої бомби, Климко не міг опанувати себе, поки не зустрів свою вчительку з маленькою дочкою, які потребували допомоги. За високе благородство вчинків і помислів доля немов винагородила Климка цими людьми. На жаль, навколо було настільки багато зла, що воно не дало маленькому творцеві добра залишитися живим. Війна забрала його у свої страшні смертельні обійми.

Повість «Климко» красива своєю правдою про гідних і благородних людей, та так само вона страшна своєю правдою про війну. Цей твір вчить нас ніколи не забувати про жахи тієї пори, залишатися справжніми людьми у будь-яких обставинах і бути готовими у важкі часи прийти на допомогу оточуючим.