Я гадаю , що хоч хлопчик і втратив батьків, але був не самотнім. Про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. Климко допомагав дядькові і сусідам, був гарним другом для своїх товаришів. За натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. Він нетерпляче чекав, коли той увечері прийшов додому. І нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни стиснула, зім’яла, збила і його.