Тихо й спокійно протікає по луках річка Мерло. І на одному з некрутах поворотів вона утворює невеличке плесо. Майже з усіх сторін його затишно оточив очерет, а на дзеркальній поверхні мрійливо погойдується біле латаття.Ішов час. Розвивалося сільське господарство. Керівництво колгоспу вирішило створити в цьому чарівному куточку птахоферму для свійських качок, одним словом, качатник. Більше лебеді там не з’являлися. Але ми називаємо до цих пір плесо Лебединим. Хоч для більшості людей молодшого покоління воно стало просто Качатником.
Пролітали лебедоньки
Та й на плесо сіли,
Щоб крилоньки відпочили,
Бо ледь не зомліли.
Після довгої розлуки
З вирію вертались,
Опускались на водицю,
В парах милувались.
Гладь дзеркальну хтось назвав
Плесом лебединим,
Та втрутилась знов людина,
Став цей рай качиним.