Рідна мова — це мова нації, мова предків, яка пов'язує людину з її народом, водна — найбільший скарб. Існує твердження, що українська мова — одна з найбагатших слов'янських мов. Вона ніби ллється струмочком і звеселяє душу. А іноземці, побувавши в Україні, відзначають її ніжність, витонченість і милозвучність. І це, мабуть, справді так, бо за мелодійністю вона посідає друге місце у світі.

Як душевно і красиво звучать українською мовою слова нашого поета Т. Г. Шевченка:Зоре моя вечірняя, зійди над гороюПоговорим тихесенько неволі з тобою.Якою теплотою і водночас сумам пройняті ці слова, з зорею воно так і є, бо Т. Г. Шевченко писав про це на засланні, з зорею він говорив, як з другом.

Українська мова нараховує близько 360 тисяч слів, нею розмовляють 48 мільйонів чоловік.Мова рідна, як море, — безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.В рідній українській мові таїться мудрість віків і пам'ять тисячоліть. У ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній — пісня дівочого серця в коханні. У мові мого народу — його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. Тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. А яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. А ніжне слово «кохана»проймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, — найкраща, найщасливіша людина на світі. Воно повертає тебе прибудь-якому настрої до життя, до діяння.

С. Плачинда писав: «Єдина печаль проймає, що не вистачить життя переплисти тій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого».