Між лісами є поле, яке називають Лебедин. Там колись жив старий Пудерейчук. У него була гарна-прегарна дочка. А було це в час татарського лихоліття. Татари напали на наше село. Вони зайшли в Лебедин і хотіли там переночувати. А дочка з батьком змовилися і повели їх на озеро. Тоді була зима. Дід завів татарів на покритий снігом лід і там вони зупинилися. Дід сказав накласти кругом ватри. Татари полягали спати, а лід розігрівся і запався. І пропали всі татари, і разом з ними пропав Пудерейчук із своєю дочкою.

А до цего Пудерейчука прилітали щовесни білі лебеді. Прилетіли вони в ту весну, а Пудерейчука й дочки його нема. І лебеді кружляли над озером і оплакували Пудерейчука. І назвали люде те озеро Лебединим.