Повість М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять" сформували у мене відчуття патріотизму. Водночас я поринув у казковий світ нерозгаданих доріг, дрімучих пралісів і тих гусей-лебедят, що на своїх крилах виносили з біди маленького хлопчика. Я зрозумів, що попри болючу і драматичну реальність є ще й фантастичний спосіб сприйняття дійсності. Згадаймо як автор побачив у вітрякові жар-птицю, котра не хотіла розлучатися із землею. Ми повинні з шанувати й оберігати свою землю, адже соціальна реальність українського села початку 20-х років ХХ ст. бажала кращого. Саме тому хлопчик вдававсядо веселих і карколомних осінньо-зимових пригод через відсутність взуття. Чи коли він не мав доступу до книжок і самотужки навчився читати і шаленів від цього.
Твір навчив мене не дружити з поганою компанією, а бути толерантною людиною. Згадайте Порфирія, який подався до банди, а потім покаявся.
Також Михайло Стельмах вчить любити природу, кожну травинку і побути на самоті.