Жила-була Зима. У хорошій хатинці, з крижаним підлогою, морозною візерунковою стелею, і розмальованими вікнами. Хата ця стояла в дрімучому лісі. Якось так виходило, що влітку ні хати, ні Зими ніхто не бачив. А в морозний час — все ніби було на місці. І будинок, і господиня його.

І ось одного разу, коли господиня Зима робила з білих сніжків повітряний торт, вона побачила на порозі свого будинку дівчинку. В ліс дівчинка прийшла разом зі своїм дідусем; вони вибирали найкрасивішу ялинку на Новий Рік. Але дідусь десь загубився і дівчинка злякалася.

А за вікном потихеньку сутеніло. Дівчинка було зажурилася, але господиня Зима затіяла з нею гру. Потрібно було назвати якнайбільше зимових слів. Хто слів знає більше, той і виграв. «Метелиця, паморозь, іній, сніг, хуртовина, завірюха, сніжинки …», — багато слів назвали гравці. Незабаром дівчинка сама не помітила, як заснула. А на ранок господиня Зима привела в дім дідуся. Виявляється, він зустрів в лісі дванадцять братів місяців, та й забалакався з ними.

То-то було радості, коли дідусь з онукою зустрілися. Господиня Зима дала їм свої снігові сани, і вони вирушили додому.