– Слыхали! – сказал Скрудж. – Повеселиться на святках! А ты-то по какому праву хочешь веселиться? Какие у тебя основания для веселья? Или тебе кажется, что ты еще недостаточно беден?
– В таком случае, – весело отозвался племянник, – по какому праву вы так мрачно настроены, дядюшка? Какие у вас основания быть угрюмым? Или вам кажется, что вы еще недостаточно богаты?

«Це був старий грішник – заздрий, жадний, твердий і гострий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри, скритний, потайний та самостійний, як той слимак»; «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщились, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос, хитрий та прикрий, скрипів».«Він жив у тій домівці, що колись належала його покійному товаришу. Це був ряд  темних кімнат у здоровенному домі, що стояв у самому кінці маленького двора, де йому було дуже тісно»«Холодний іній лежав у Скруджа на голові, на бровах, на сухім підборідді. Скрудж всюди носив із собою той холод; в найгарячіші дні він морозив ним свою контору і не давав їй нагрітися хоч би на один градус на Різдво».«Злива, град, сніг, сльота мали тільки одну кращу за нього прикмету – вони бувають часом щедріші, ніж Скрудж».«Не було вітру жорстокішого за Скруджа, снігу впертішого, дощу такого невблаганного, як Скрудж».