Моргне, ніби вогнем сипне.

Очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

Доладна, як писанка.

Ходить так легенько, наче в ступі горох товче.

Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Тиха, як телиця.

Серце з перцем.

Як брикне, то й перекинешся.

Носом чує, як у небі млинці печуть.

Як ходить, то неначе решетом горох точить.
У творі автор використовує народні прислів'я та приказки: «хоч сядь та й плач», «не питай, бо старим будеш», * лучче мені каміння носити, ніж таке горе терпіти », «старе, як мале». Навіть його закохані герої Лав-рін та Мелашка розмовляють між собою словами народних пісень: «Десь ти, моя мила, з рожі та барвінку звита, що додержала мене до самого світу», «Я б прикрила твій слід листом, щоб його вітер не завіяв, піском не замів»