У думах народ оспівує мужність і героїзм захисників рідної землі у боротьбі проти ворогів, засуджує жорстокість загарбників, а також утверджує моральний ідеал людини.

Кращі духовні якості людини втілює в собі героїня однойменної думи Маруся Богуславка. Це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки. Доля цієї жінки дуже складна. Потрапивши в турецьку неволю, вона стає дружиною султана. Але забути рідну землю Маруся не може, мабуть, тому і знає, що сьогодні у нашій землі християнській Великодня субота, а завтра святий празник. Але, незважаючи на своє важке життя, ця жінка не втратила доброзичливості і співчуття. Вона ставиться з розумінням і добротою до бідних невільників, що "тридцять літ у неволі пробувають, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають". Маруся відмикає темницю і випускає на волю бідних невільників, коли її чоловік від'їжджає до мечеті. Так вона може прислужитися Батьківщині, образ якої плекає в своєму серці.

Але повернутися додому Маруся не може, бо вже "потурчилась, побусурменилась". Саме тому вона просить козаків передати батькові, щоб не викупав її, дівку-бранку, з неволі. В цьому — трагізм і складність цього образу.