Цей козацький лицар відзначався якоюсь нечуваною хоробрістю й особливою шляхетністю, що її помітили й поцінували не тільки козаки, а й весь український народ, і навіть вороги:

Ой, Морозе, Морозенку! Ти славний козаче!

За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна, як гордеє військо...

А ще, як стверджують легенди та деякі сучасники, Станіслав Морозенко набув слави надзвичайно жорстокого у ставленні до ворогів. Одначе ми не торкатимемось зараз цього питання, оскільки важко сказати, що в твердженнях про особливу жорстокість, до якої нібито вдавався полковник Морозенко, розправляючись із ворогами, відповідає дійсності, а що - лише легенди, навіяні страхом його ворогів.

Справжнє прізвище полковника - Мрозовицький. Відомо, що він походив з польського, або, як зазначається в деяких українських джерелах, галицько-подільського (інші пишуть - галицько-волинського) шляхетського роду, що здавна сидів у містечку Теребовлі поблизу Тернополя. Оскільки ніяких особистих спогадів полковника Морозенка-Мрозовицького до нас не дійшло, важко сказати, до якої кар'єри готував себе юний шляхтич, коли з батькового благословення ставав студентом Краківського університету. Та оскільки незабаром він подався по науку до Італїї, до одного з найпрестижніших на той час університетів - Падуанського, можемо припустити,~що батько його, теребовлянський підстароста, був людиною заможною і грошей на навчання сина не шкодував.

Західноєвропейську освіту в Варшаві завжди цінували, тому Мрозовицький, хоч за походженням не належав до великопанської шляхти, незабаром опинився при дворі короля Владислава IV. Щоправда, високих щаблів він там не досяг. Можливо, тому й не досяг, що становище "покойового шляхтича" його не приваблювало. Вирішивши здобувати славу на полі бою, Станіслав Мрозовицький міг би податися в елітні крилаті гусари, що були окрасою польського війська, або в артилеристи, якими тоді пишалася будь-яка армія. Він же подався в козаки. В реєстрові, ясна річ. Чи не дали тут про себе знати якісь "козацькі гени ", що закоренилися в ньому ще з дитинства і ранньої юності, перейдених в Україні?

Може скластися враження, що полковником С. Морозенко став уже в війську Б. Хмельницького. Але це не так. Ще 1638 року, за десять літ до повстання, польський уряд затвердив його в чині полковника реєстрового козацтва. Тобто вже тоді полковник показав себе здібним офіцером, який згодом, можливо, став би й гетьманом реєстру. Я кажу це до того, що коли почалося повстання, Морозенкові, мабуть, нелегко було зробити вибір і пристати до загонів Хмельницького. Адже скільки повстань розпочиналося перед цим, і проте всі вони мали один кінець: розгром та криваві розправи з повстанцями.

До Хмельницького С. Морозенко перейшов не сам, а мало не з цілим своїм полком, тож у час битви під Жовтими Водами - першій великій битві повстанців — він уже виступав і як командир поповненого повстанцями полку цієї армії. На жаль, хроніки тих часів не донесли до нас подробиць щодо участі полковника Морозенка в цій та Корсунській битвах. Але відомо, що після поразки польського війська під Жовтими Водами, де загинув син польського головнокомандувача С. Потоцький, його батько, М. Потоцький спалив Корсунь і вимордував більшу частину жителів. Хмельницький об'єднав тих воїнів-корсунців, що вже були в його армії, а також утікачів із поруйнованого міста в Корсунський полк, що разом з Чигиринським, став елітним полком Визвольної армії, і командиром його призначив Станіслава Морозенка, якого - після здобуття Корсуня - призначили ще й полковником корсунським" тобто найвищим урядовцем адміністративного округу. А ще відомо, що в бій під Корсунем полк Морозенка пішов першим і вкрив себе славою найхоробрішого і найстійкішого.