ЗОЗУЛЯ – це символ суму і вдівства, весни і, водночас, нещастя, туги за минулим і страждань нерозважливої матері. Вона має віщий дар – «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя.

Може бути передвісником доброго чи поганого врожаю: коли закує на голе дерево – бути голодному літу, а якщо дерево вже розпуститься – то чекай доброго врожаю.

Перекази вважають її перевернутою на птаху вдовою, через що вона і гнізда собі не в’є – бо ні з ким в цьому гнізді сім’ю заводити. Сказано, вдова… А вдова вона, нібито, злочинна: вбила свого чоловіка, а тому не може знайти пари, поневіряється одна.

«Кує» зозуля тільки навесні – від Благовіщення до Івана Купала – а як виб’ється ячмінний колос, перестає.

Вперше почувши зозулю навесні, треба мати в кишені гроші, то будеш при грошах цілий рік. Вона першою вилітає у вирій і останньою звідти повертається, а це означає, що ключі від цього райського острова – у неї.