Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Природно, що й внутрішній світ цієї людини складний, суперечливий: добре, гуманне в ньому сплітається з недобрим і навіть лихим, як сплелася в ньому кров панська ляська й селянська українська. Чіпка зростає у невимовних злиднях, в атмосфері недоброзичливості й ворожості з боку односельців. Чіпка-байстрюк ще в дитинстві зазнає моральних кривд, поневірянь у наймах. У парубочі роки Чіпка стає на «слизький шлях» через те, що судовики обманом відібрали в нього землю. Чіпка втратив не лише землю, а й віру в добро, в справедливість. У його серці запеклася зневага до тих, хто вершить долю людей. . Остаточно на шлях розбійництва Чіпка стає після виведення його з членів земської управи. Як зазначав О.Білецький: «Чіпка в кінці роману перетворився на бузувіра, вбивцю, у вчинках якого зовсім зникає ідея, що штовхнула його на цей шлях». Кров невинних жертв невитравним тавром заплямувала душу Чіпки.
Таким чином, Панас Мирний та Іван Білик на прикладі образу Чіпки Вареника показали моральне виродження і духовну деградацію українського народу.