Із чого слід починати? «Перш за все, слід забути про будь-які сімейні традиції, якщо вони якимось дивом збереглись у вашій сім’ї. Все то пережитки минулого. Тепер нові часи, нові імена. Не варто в ці дні згадувати батька Арсена чи діда Андрія, а тим більше прадіда Данила. Не треба згадувати й маму, бабу, прабабу. Не варто задумуватись і над майбутнім. Хай вас не хвилює вже тепер, як поставиться ваш син чи донька до підібраного вами імені. Це їх не цікавить. Вони ще до цього не доросли. Єдине, що в ці щасливі для вас дні має вас цікавити, так це “Книга власних імен” та поради знайомих». Та швидко бажання назвати дитину на честь якогось із пращурів зазнає фіаско під неабияким тиском друзів та знайомих. Вашу дитину всі хочуть назвати якось незвичайно, небуденно і вже ж, зрозуміло, нетрадиційно. За цих обставин забуваються імена українські, що переходять від покоління до покоління. Так серед Тарасиків, Богданків з’являється Жюль, Жни чи Гарик. Підрісши, така дитина почуватиметься незатишно серед однолітків, які частенько ще й кепкують з носія чудернацького імені. А щоб того не трапилось, Олег Чорногуз за допомогою гуморески радить щасливим батькам зупинитись і добре подумати, перш ніж дати ім’я своєму немовляті. «Останнє, що я вам пораджу, це не забудьте за гармонію імені й прізвища. Це дуже важливо, Подаю приклади: Ніпель Кукурудза, Травіата Пацюк, Жульєна Миска, Анжела Кендюх, Вольдемдр Копистка, Гонората Пузир, Геракл Гарбуз, Жузі Коза, Неда Баран, Атгіла Шкапченко й Аполлон Козолуп. Якщо ця гармонія є, вважайте, що ім’я ви вибрали правильно. Діти вам дякуватимуть. Особливо, як підростуть».