На мою думку, самовиховання книжками, запозичення досвіду у книжкових героїв є невід'ємними аспектом життя кожної читаючої людини.
Аргументом на захист моєї думки зможе послугувати той факт, що читаючи книжку кожен може перейняти досвід з тої чи іншої ситуації і в подальшому або копіювати поведінку героя або не чинити так, що дозволяє не ставати на "граблі" інших людей.
На згадку приходить казка "Балакуча баба" завдяки якій я зрозуміла, на прикладі пустомовної баби, що дурний язик голові не приятель, і змогла виховати в собі деяку стриманість в мові.
Кожний герой може чомусь навчити: Олівер Твіст - доброті, невідступності від надії, баба з казки про Золту рибку- стриманості в бажаннях, вмінню знати міру, Дюймовочка- взаємодопомозі.
Тож, на мою думку, книжкові герої це списані з минулого люди, на яких автор хоче показати нам той чи інший аспект характеру, виховати в читачеві ті чи інші якості, або навпаки - висміяти.
Тож будемо уважними до себе, звірятимося з книжкових героями:чи не знайдено в нас рис Тонкого з твору Чехова чи інших його комічних персонажів?