Нещодавно я прочитав(прочитала) повість Олександра Гавроша “Неймовірні пригоди Івана Сили”. Мені ця повість дуже сподобалася і я вирішив написати до неї невелике продовження.

   Минуло п’ять років. Усі персонажі знайшли свою стежку у житті. Проте на які відстані не занесла їх доля, вони всеодно рано чи пізно зустрінуться. Саме це і сталося. Одного разу вирішив Іван Сила з Мілкою відвідати столицю. У столиці майже нічого не змінилося: той самий вокзал, будинки, та сама площа. Так само як і колись, усі метушаться, кудись поспішають.

   Проте увагу Івана привернула метушня на площі. Підійшовши блище Іван побачив як поліцейський упіймав злочинця. Поліцейський голосно переконував хлопчину, що крадіжка- це дуже погано.

   Голос поліцейського здавався Іванові дуже знайомим. Через мить погляд поліцейського упав на Івана. Силач усміхнувся. Поліцейським був Міха Голий. Люд з площі почав розходитися, а поліцейський обняв Івана.

   Почалася довга душевна розмова. Міха розповів, що давно зав’язав з крадіжками. Став поліцейським. Нещодавно одружився.

   Іван попросив друга щоби він завітав до нього в гості. Поліцейський зауважив що давно хотів відвідати старого друга. Навіть сказав що запросить до Івана у гості Піню, Пандорського, Фандіго та Ренату. Силач був у захваті.

Вражені зустріччю троє розмовляючи гуляли по столичним вулицям.