Змучений пригодами, неприємними спогадами про погану оцінку Олесь міцно заснув. Назавтра він твердо вирішив виправити двійку. Напевно, йому ,відміннику, треба менше звертати уваги, що другі не можуть збагнути поривів його душі. Він обов’язково стане ветеринаром. Тоді не тільки спостерігатиме за природою, виручатиме її у скрутну хвилину, як вчора, коли підпер стару сосну, врятував маленьку пліточку із зубів щуки, пожалів коней. Хлопець виросте і буде лікувати хворих тварин, давати поради людям як доглядати за домашніми улюбленцями. Часто бачитиме тих, хто небайдужий до друзів наших менших. Ніхто не скаже на нього «дивак», величатиме по імені та по-батькові.
Пройшли роки. Олесь дотримав свого слова. Він вивчився, став відомим на весь район ветеринаром. Захворіла у сусідів худобина, Олесь приходить на допомогу. Дід Прокіп щасливий, що у нього такий внук. Вже і самому соромно, що в дитинстві теж, частенько, називав його диваком.