Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. Хоч вони з’явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов’янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів. Дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний супровід кобзи чи бандури). Поява дум припадає на ХV–ХVІ століття. Особливості народних дум Особливості народних дум (історичних): — зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб; — певне дотримання правдивості життєвих фактів; — докладність поетичної розповіді; — висока поетичність мови; — невелика кількість основних дійових осіб (дві-три); — своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка); — віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими); — виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри; — усне поширення і зберігання; — варіантність тексту; — великий обсяг (як для фольклорних творів).