Була небагата старенька, живе поверхом вище мене. Її квартира була невелика. Вона часто запрошувала мене випити з нею чаю і пограти в лото. Ще у неї була чудова колекція порцелянових ляльок. Одні були в масивних, широких сукнях до підлоги, інші ж в простий і непоказною одязі. Але всі вони були виконані настільки витончено, що не можна було відірвати від них очей.
Одного разу, я як завжди зайшов до неї і побачив, що вона сиділа на кріслі і плакала, а на підлозі були розкидані серветки. підставки і навіть блюдця, на які вона ставила своїх лялечок.
-Що сталося?
Старенька закрила обличчя руками і продовжувала безперервно схлипувати. Крізь дрожщій голос вона вимовила наступне:
-мои Лялечки .. їх вкрали!
-Хто !? Я негайно допоможу вам повернути їх назад!
В ту ж хвилину у мене спрацював рефлекс. Я рвонув зі сходів на вулицю через чорний вхід і побачив тікає в дали мене фігуру. Я що є силу побіг за грабіжником, але всі мої спроби його наздогнати виявилися марними. Я вирішив насамперед звернутися в поліцію, пішов уздовж моста і побачив, що прямо під ним сидить та людина, за яким я гнався майже пів години. Я акуратно підійшов ззаду і схопив його за руки. Спочатку він опирався, але потім притих і опустив голову вниз.
-Забірайте Своїх нікчемних порцелянових ляльок, багато виручки від них не отримаєш ...
-Я Взяв тканий мішок, в якому була потаємна колекція бабусі, і не відпускаючи повів грабіжника в поліцейську дільницю.
Колекція була повернута на місце, а бабуся все так же запрошувала мене на чай.