«Гайдамаки» — найбільша з поем Т. Шевченка. У її основі — історичні події 1768 р. — повстання на Правобережній Україні, відоме під назвою Коліївщина. На той час українці на територіях, що належали Польщі, перебували під потрійним гнітом: національним, релігійним, соціальним. Безпосереднім поштовхом до повстання були нечувані розбої та знущання конфедератів, що під гаслом оборони батьківщини та віри від зазіхань Російської імперії утискували українців, які були, на відміну від поляків-католиків, православними. Із Черкащини, де спалахнуло повстання, воно поширилося на Смілянщину, Корсунь, Канів, Чигирин, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь, Галичину і навіть на Закарпаття. Проте зрадницька політика російського царського уряду, який допоміг Польщі розправитися з повсталими, призвела до поразки гайдамацького руху. Ватажки Коліївщини були заарештовані, Івана Ґонту по-звірячому стратили, Максим Залізняк був відправлений до Сибіру на каторгу. Тисячі гайдамаків покарали на смерть.