Нещодавно я прочитала казку О. Олеся «Микита Кожум’яка».

    У цьому невеликому творі є багато персонажів, бо написаний він для виконання на сцені. Усі герої дуже різні.

     Велике лихо спіткало князя та княгиню, адже злий Змій захотів полонити їхню єдину дочку. Проте у розмові княгині з дівчиною  відчувається не тільки сум, а й надія на порятунок. Мені сподобалась мужність молодої князівни, яка заспокоює своїх рідних. Вона сміливіша за воєвод князя, бо не боїться смерті. Воєводи ж не хочуть стати на двобій зі злим змієм, вони стоять на думці «скоритись долі». Мене засмутило те, що вони не хочуть почути  заклик князя 

      За яку, скажіть , провину

      Мусим ми платить данину?!

      За що кров з нас смокче Змій?

      Воєводи на двобій!

    Також мене вразив Микита своєю силою. Ще малим хлопчиком, він добре боровся. Кожум’яка «чулий, добрий, і розумний, і хоробрий, а зачепиш – як огонь !». Він сентиментальний, любить князівну. Також  він любить дітей, добрий та справедливий до них. Уважно вислухав їхню просьбу та погодився допомогти. 

      Цікаво та напружено описано двобій. Я чула розмову голосів, і уявляла себе серед юрби людей, котра уважно стежить за боротьбою, підбадьорює Микиту та захоплюється ним. І щиро раділа зі всіма, коли закінчився бій і переміг Микита. В кінці твору ми бачимо Кожум’яку з князівною. Добро перемогло зло.