Якось давно трапилася велика посуха. Вода повисихала не лише в річках та озерах, а й у колодязях.
Одна вдова захворіла без води. Тоді дочка, щоб урятувати матір взяла глечик і пішла шукати воду. Знайшла десь, набрала та й несе додому. Аж тут назустріч один спраглий чоловік, що помирав без моди, а за ним другий, третій ... сьомий. Усіх напоїла дівчина, усіх урятувала, тільки води в глечику залишилося на дні.
Сіла дівчина відпочити. Як ось біжить собака — та й перекинув посудину. Вилетіло звідти сім великих зірок і одна маленька, поставали вони на небі в пам'ять про щиру дівчину та врятованих нею душ — сім людських і собачу. Назвали те сузір'я Віз. А Бог послав на ту країну дощ.