Тарас Григорович Шевченко- один з найвідомиших українських поетів. Народився він 9 березня 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його скло було мальовничим, тож, під впливом природньої краси, хлопчик почав малювати. Згодом, батько малого Тарасика відправляє до дяка в школу, щоб той навчився писать й рахувати. Коли майбутній поет навчився писати, то почав складати вірши. 

1840 року вийшла друком під назвою «Кобзар» його перша книжечка поезій. До неї увійшли вісім ранніх творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова» та «Тарасова ніч». У цьому виданні твори постраждали від жорсткої цензури.

1841 року на ті кошти, що Шевченко зібрав від різних меценатів, прихильників його таланту, вдалося видати «Гайдамаки».

1844 року окремим книжками вийшли поема «Гамалія» та поема «Тризна» (російською мовою). Того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки Тараса Шевченка» окремою книжкою вийшли твори, що увійшли до першого видання «Кобзаря», та поема «Гайдамаки».

Під час арешту Шевченка 1847 року до рук жандармів III відділення потрапила рукописна збірка «Три літа» вже готова до друку, що містила такі твори, як «Сон», «Кавказ», «До мертвих і живих…», «Єретик» та ще десятки інших поезій і поем. Ці твори змогли побачити світ лише після революції 1905 року. Окремі ж поезії зі збірки «Три літа», що залишилися в приватних руках у рукописних списках, поширювалися серед народу. «Кавказ», «Холодний Яр», «До мертвих і живих…» були надруковані за кордоном (хоча й дуже неохайно), у Лейпцігу, 1859 року в книжці з назвою «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки».

Із заслання, з неволі, Шевченко привіз із десяток повістей, писаних російською мовою, та чотири «захалявних книжечки» віршів, які він «мережив і кучерявив», переховуючи від своїх наглядачів. Оправлені разом, ці книжечки склали альбом «невольничої поезії», який умовно назвали «Малою книжкою». Цей альбом зберігався в рукописному відділі Інституту української літератури ім. Тараса Шевченка.

Після заслання, під час перебування в Нижньому Новгороді, Москві та Санкт-Петербурзі Шевченко переробляв твори, переписуючи їх до нового альбому, куди записував і нові твори. Так сформувалася нова книжка поезій — «Більша книжка» (умовна назва науковців). Проте надрукувати за свого життя Шевченкові з цих творів нічого не вдалося.

З великими труднощами Тарасу Шевченку пощастило видати лише деякі видані до заслання твори. Із нових вдалося додати мало що, як от поему «Наймичка» (видана П. Кулішем 1857 року без імені автора) та «Давидові псалми».

Те, що до заслання та після нього Шевченкові та його друзям вдалося видати, увійшло до книжки «Кобзаря», яка побачила світ 1860 року. Ця книжка поезій була останньою за життя Тараса Шевченка.